Ця проста, але далеко не всіма оцінена крупа може здивувати, якщо знати правильний спосіб

приготування. Хочу поділитися методом, завдяки якому перловка виходить надзвичайно м’якою,

ніжною та ароматною. Після такої каші гості незмінно просять добавку – тарілки тягнуться одна за

одною. Спробуйте приготувати на мій приклад — і ви самі не повірите, наскільки смачною може

бути звичайна перловка.

Для мене це стало справжнім відкриттям. Якщо ви вже готували подібним чином, то я трохи

запізнився зі своїм відкриттям. Але впевнений, що знайдуться ті, хто, як і я, вперше спробує цей

варіант і буде здивований.

Я перепробував безліч способів. Варив, смажив, запікав, мучив у духовці — але результат завжди бажав кращого: крупа виходила грубуватою, важкою для шлунка. Іноді після тарілки перловки живіт «вирував», і наслідки, скажімо прямо, були не найприємніші. Тому перед рибалкою я її уникав — та й собака мій, немов у господаря пішов, після перловки теж страждав від «реакції організму».

Момент прозріння

Я завжди купував найпростішу, найдешевшу крупу — ту, що й у підгодовування на риболовлю йде, і на стіл ставиш без особливого ентузіазму. Розварити її до м’якості не виходило ніяк. Поки одного разу я не спробував зробити все інакше.

Взяв склянку перловки, ретельно промив, залив водою приблизно на годину, щоб зерно розбухло. Поки крупа набиралася вологи, обсмажила на сковороді дрібно нарізану цибулю і натерту моркву до золотистого кольору. Через годину воду з перловки злив, відкинувши її на друшляк, і дав стекти зайвій волозі.

На чисту сковороду налив столову ложку рослинної олії, висипав крупу і злегка обсмажив хвилин п’ять-сім. Вона посвітлішала і набула приємного горіхового аромату.

Потім переклав її у казанок із кришкою, додав піджарку з цибулі та моркви та залив чотирма склянками води – пропорція один до чотирьох. Вся рідина ввібралася в процесі знемоги. Поставив казанок у духовку, виставив температуру 170–180 градусів та залишив на дві години.

---

Результат перевершив очікування

Коли дістав, аромат стояв на всю кухню. Каша вийшла розсипчастою, ніжною, напрочуд м’якою. Жодної тяжкості в шлунку, ніякого дискомфорту. Навіть собака скуштував — і, здається, вперше щиро подякував: сів поруч і подивився знизу вгору, ніби на знак вдячності. Рідні ялинки із задоволенням, а тарілки за добавкою тяглися одна за одною.

І ось я подумав: все життя варив перловку по-старому, вважав, що вона може бути тільки грубою, «рибальською», а виявляється, є зовсім інший — смачний, делікатний варіант. Тепер готую її лише так.

Сподіваюся, мій спосіб стане у нагоді і вам. Спробуйте — і ви переконаєтеся, що навіть найпростіша крупа може стати справжнім делікатесом.